Elektrotosha

Дмитро Вишневецький — нащадок найдавнішого і славного роду українських князів Волині з міста Вишнівця. Він був з роду Рюриковичів.

Ще дід і батько Вишневецького вели активну боротьбу з татарами.

У 1544 році батьки Дмитра — Іван і Анастасія, були захоплені татарами і кілька років перебували як невільники у Криму.

Історики припускають, що їх визво­лили під час одного з успішних козацьких походів, який очолював Претвич.

Після повернення з неволі Іван Вишневецький брав участь у походах проти ненависних татар, наганяючи на них жах.

Дмитро Іванович Вишневецький був завзятим воякою із щирою козацькою вдачею.

Ще з малих років наслухався про славну боротьбу козаків проти татар, про їхні подвиги та звичаї. Вишневецький рано почав козакувати і не раз побував за Дніпровськими порогами.

З кінця 30-х років XVI ст. Дмитро приєднується до козацьких загонів і бере активну участь у боротьбі проти татар. Він стає популярним не тільки серед козаків. Чутки про бойові подвиги князя дійшли до польського короля Сигізмунда II Августа.

У 1548—1549 роках під предводительством Претвича Дмитро взяв участь у походах на Очаків - форпост Османської імперії.

З середини XV ст. Османська імперія (столиця Стамбул) була однією з найсильніших держав Європи

Бернард Претвич у 1550 році в листі до польського короля характеризує князя Вишневецького як рішучого та відважного борця з татарами, який має виняткові здібності у воєнній справі.

Сигізмунд II Август, віддаючи данину поваги сміливості Дмитра, призначає його старостою Черкас та Канева.

З нього часу оборона від татар стала його офіційним обов'язком. Та непосидючому і відчайдушному Вишневецькому цього було замало. Він став міркувати над планами активної, наступальної боротьби проти татар. Про це він і писав польському королю, шукаючи підтримки.

Але обережний Сигізмунд II Август, пов'язаний обов'язком перед кримським ханом Девлет-Гіреєм, стримував його дії.

Минуло два роки, як Вишневецького призначили старостою. Отримавши чергове попередження від польського короля не нападати на татар, він усе ж таки вирішив об'єднати запорожців, щоб здійснити свою давню мрію: створити військо, яке б відкрито і збройно давало відсіч татарам і заступило б Україну з півдня.

Згуртувавши навколо себе понад 300 козаків, Вишневецький вирушив за Дніпровські пороги до острова Мала Хортиця. У 1552 році на свої кошти він розпочинає будівництво фортеці, яка була б важливим форпостом у боротьбі з бусурманами.

Дмитро Вишневецький став першим гетьманом запорожців і засновником першої столиці Війська Запорозького.

Гетьман — старший, головний військовий начальник.

Острів Хортиця височів над Дніпром на 15 м, бурхливі потоки ріки не дозволяли нападникам висаджуватися на нього без перешкод.

Козаки почали оточувати фортецю земляними валами, на яких із дубових кряжів зводили стіни та башти для гармат.

У 1553 році Вишневецький раптово залишає Хортицю і з усім своїм військом відправляється у столицю ворожого «лігвища» — до Стамбула.

Як трапилося, що ціле військо озброєних козаків безперешкодно пройшло по ворожій землі, мабуть, назавжди залишиться загадкою.

Та це свідчить про те, що Вишневецький прораховував свої дії на багато кроків уперед і передбачав можливу реакцію як польського короля, так і турецького султана. Безумовно, перший український гетьман умів тонко і дипломатично домовлятися з людьми.

Уявіть собі вираз обличчя турецького султана, коли він побачив того, хто йому неодноразово «докучав».

Вишневецький мріяв створити сильну армію козаків, а з часом і вільну державу. Тому він вів дипломатичну гру з Туреччиною, Польщею, Московщиною.

Занепокоєний Сигідмунд II Август побоювався втратити південноукраїнські землі і отримати сильного ворога в особі князя Дмитра, тому прагнув повернути такого блискучого полководця будь-якими засобами.

Через півроку Вишневецький повернувся з Туреччини. Польський король радо зустрів князя і залишив за ним старостівство у Черкасах та Каневі.

Але всі думки Дмитра були спрямовані на Запорожжя. Його душа жадала активних дій і ратних подвигів.

Вишневецький вирішив довести до кінця розпочате будівництво фортеці, щоб тримати там постійний гарнізон.

Цей гарнізон повинен був складатися з воїнів-професіоналів, для яких захист кордонів України — головна мета життя.

Поки сотні козаків і селян черкаського та канівського старостівств будували дерев'яно-земляну січ та легкі бойові човни-байди, князь Дмитро розпочав переговори і з польським королем, і з московським царем Іваном Грозним. Він просив дати грошей на будівництво кам'яної фортеці, яка б захищала кордони від татар. Крім цього, йому була необхідна допомога бойовими засобами — гарматами, ядрами, рушницями, порохом...

Польський король відзначив старанність Вишневецького у захисті кордонів. Але ні в чому не допоміг та ще й попередив князя, щоб його козаки не чіпали татар.

Іван Грозний хоча й прислав допомогу князю, та ця поміч була дуже незначною.

У 1556 р. українські козаки разом із загоном з Путивля на човнах попливли Дніпром до турецької фортеці Очаків.

Сили бусурманів значно перевищували козацькі загони. Та численні й добре озброєні турки не встояли перед козаками, якими рухала люта ненависть до загарбників і бажання помститися за свій народ і скривджену Україну.

Козаки захопили та зруйнували Очаків і визволили чимало невільників.

Повернувшись із цього походу, Вишневецький незабаром нападає на Аслам-город. Зруйнувавши місто, козаки відправилися громити та палити татарські улуси в степах.

Розлючений татарський хан Девлет-Гірей, ледь дочекавшись, доки крига скує Дніпро, в січні 1557 року з великою силою підступив до Хортиці. Але недаремно Вишневецький зводив укріплення. За його власними словами, він витримав 24-денну облогу, розгромив ворога і відігнав його геть з великим соромом.

Ханові вперше довелося на території, яку він вважав своїм володінням, зустріти неприступну фортецю і з ганебною поразкою повернутися до Криму.

Навесні 1557 р. Вишневецький організовує новий похід. Козаки посідали в човни і знов атакували Аслам-город.

Перебивши татар, запорожці штурмом узяли місто, визволили кілька тисяч невільників і з великою здобиччю повернулися на Хортицю.

Восени 1557 р., шаленіючи від люті, турецький султан посилає на Хортицю об'єднані турецькі, татарські та молдавські війська.

Оточивши Хортицю з трьох боків, вони шалено атакували козаків. Та відразу взяти Хортицю їм не вдавалося. Облога тривала майже місяць.

Це був єдиний випадок в історії Османської імперії, коли всі її сили були спрямовані не проти держави, а проти однієї людини - «капітана Дмитрашки»  (так Вишневецького називали бусурмани). Він був оголошений «найбільшим ворогом Османської імперії».

Сусіди — Польща, Литва, Московщина - з цікавістю стежили за двобоєм козаків і величезної мусульманської армії.

Усі співчували запорожцям, захоплювалися їх відвагою та мужністю, проте ніхто не прийшов на допомогу.

Напевно, козаки витримали б облогу, але на острові закінчилися провізія, ядра для гармат, порох для рушниць. Тому оборонці були змушені залишити острів.

Не втративши бойового духу, запорожці невеликими групами вночі пробиралися крізь ворожі загони (хто на човнах, а хто просто бродом у плавнях), намагаючись потрапити до Черкас, щоб знов згуртуватися у великий загін.

Так і сталося. У Черкасах зібрався загін, який поповнився новими силами і був готовий до нової битви. Та ворожі війська не наважилися йти на Черкаси. Хоча бусурмани й захопили Хортицю, але це була не та перемога, про яку вони мріяли. Бо захопити Вишневецького вони не зуміли. До того ж насувалася зима. Загарбники залишили острів і з порожніми руками повернулися до Криму. А козаки вже через два тижні знов хазяйнували на Хортиці.

Переживши ці пригоди, Вишневецький зрозумів, що сили для надійного захисту українського народу від татар у нього поки що не вистачає. Князь вирушає у Москву шукати підтримки в Івана Грозного. Московський цар дуже зрадів появі Вишневецького — безстрашного та блискучого полководця.

Цар призначив Дмитру Вишневецькому солідне жалування, віддав йому у володіння містечко Бєльов (нині Тульська обл.) з усіма прилеглими волостями, а також наділив його кількома селами в інших краях.

Так український заможний князь Вишневецький став ще й статечним московським землевласником. Та спокійне життя у розкоші було не для Дмитра.

У 1558 р. Дмитро знову повертається на Хортицю з невеликим московським загоном, згуртовує навколо себе запорозьких козаків і вирушає на татар.

Наляканий бойовим хистом та завзяттям Вишневецького, кримський хан, уникаючи боїв, зібрав свої орди і заховався у глибині Кримського півострова.

Таким чином козаки опанували всіма степами від Бугу до самого Дону і відтоді стали мати їх за свою власність.

Та московський цар побоювався, що татари об'єднаються з турками і не тільки розгромлять запорожців на чолі з Вишневецьким, а й підуть війною на Москву. Тому Іван Грозний наказав князеві негайно виїхати до Москви. Вишневецькому цей наказ був не до душі, але цього разу він скорився.

Московський цар, щоб відвернути увагу князя від татар, відправляє його з військом на Кавказ.

Скориставшись цим, татари знову заволоділи степами.

Історія донесла до нас цікавий випадок, який підкреслює славу Вишневецького і характеризує його як завзятого воїна і великого полководця. Дізнавшись, що Іван Грозний з військом вирушає до Лівонії (Прибалтики), кримський хан зібрав стотисячну орду і вирушив на Москву. Але незабаром бусурманська розвідка доповіла, що в Москві залишився Вишневецький з частиною війська. І цього було досить, щоб татари з півдороги повернули назад до Криму! Так Байда-Вишневецький здобув перемогу, навіть жодного разу не змахнувши шаблею!

Після повернення Вишневецького з Кавказу Іван Грозний наказав йому виступити проти Польщі. Гетьман не погодився, бо зрозумів наміри царя - відвернути його увагу від татар.

Розчарувавшись у політиці Московщини і дізнавшись про черговий напад татар на Україну, Вишневецький у 1561 р. повертається на Запорозьку Січ і звертається до польського короля з проханням повернути його у своє підданство. Король охоче погоджується і запрошує Вишневецького до себе у Краків, де зустрів його з великою пошаною як великого та відважного полководця.

Проте польський король все ж таки наказав князеві не водити козаків проти турків і татар.

Вишневецький скорився волі короля, але ненадовго. З першою ж нагодою він знов узявся за шаблю.

У 1564 році молдавські бояри всупереч волі свого князя намагалися ски­нути турецьке ярмо. Шукаючи підтримки, вони стали просити Вишневецького очолити повстання і стати господарем Молдавії. Вишневецький охоче погодився, хоча на той час був хворим і слабким.

Близько 4000 козаків відгукнулися на заклик улюбленого гетьмана, який не раз водив їх до слави, і охоче погодилися допомогти Молдавії позбавитися турецького поневолення.

Ніхто з козаків не міг припустити, що в цьому поході їх чекає зрада. Річ у тім, що в авангарді виступив великий загін, а самого Вишневецького супроводжувало лише кілька десятків козаків.

Один із молдавських бояр, Томжа, сподіваючись на ласку від турецького султана, вдав із себе спільника Вишневецького. Він радісно зустрів передовий великий загін козаків і повідомив, що хоче власноручно вручити великому гетьману молдавську булаву - символ влади.

Та плани його були підступними. З великим загоном Томжа вирушив назустріч Вишневецькому і зненацька напав на козаків.

Застигнуті раптовою зрадою запорожці мужньо та завзято билися. Проте сили були нерівні. Але навіть в останні хвилини свого життя вони дбали про славного улюбленого ватажка і сховали його разом із кількома старшинами у стогу сіна.

Так ні з чим би й повернувся Томжа, якби на біду Вишневецького його випадково не виявив селянин, який приїхав по те сіно і не виказав Томжі.

Дізнавшись про зраду, запорожці передового загону кинулися було за військом Томжі, але наздогнати й визволити з неволі бойового товариша було вже неможливо. Козаки з сумом мусили повернутися в Україну.

Вишневецького разом із старшинами відправили до столиці Молдавії, де Томжа їх власноручно жорстоко катував. Усім полоненим, крім Вишневецького і Пясецького, злодій відрізав носи, вуха й виколов очі. А великого гетьмана й старшину Пясецького підступний зрадник надіслав у дарунок турецькому султану.

Палаючи помстою, турецький султан вирішив стратити Байду лютою смертю.

Ось як це описує польський письмен­ник того часу: «В Царграді (Стамбулі) над морською затокою були поставлені дві шибениці, одна над другою. На нижній були закріплені два розчепірені гаки, схожі на вила, а на верхній - тільки гайка, до якої була прив'язана мотузка. За допомогою мотузки підняли Пясецького і кинули з верхньої шибениці на нижню. Він, падаючи, зачепився за гак, залився кров'ю і помер.

Після нього кинули й Вишневецького, але той зачепився ребром і жив ще три дні. Та не отримав бажаної радості від цієї кари турецький султан, бо, залишаючись ще живим, Вишневецький ганьбив ім'я султана, кляв мусульманську віру та всіх бусурманів.

Не витримали турки, боячись, що прокляття Вишневецького здійсняться, і застрелили його з лука».

Життя Байди-Випшевецького та його славні походи проти бусурман лишили по собі чималий слід в історії запорозького козацтва. Він посунув татарські кочовища від Дніпра на захід і схід, чим полегшив не тільки становище запорозького козацтва, а й усього українського населення.

Про запорожців, як про переможців, пішов розголос по всіх землях. Сусід­ні держави почали сприймати козаків як значну військову силу, яку бажано мати на своєму боці.

Та й само козацтво виросло у своїх очах. У єдності вони відчули свою силу і впевненість у непереможності.

Славне Військо Запорозьке

Ти, наш лицарю, зібрав,

На острові, на Хортиці,

Січ преславну збудував.

Даром славне товариство

Облягав татарський хан,

Лютий мусив завертати -

Не страшний нам бусурман!

Перший ти вказав козацтву,

Як топтать до слави шлях:

Йти за море, ріки, гори,

Не сидіти на степах...

Та Молдавію звільнити,

Байдо, не щастить тобі,

Нищить владно підла зрада

Славні заміри твої.

І сконав ти у Царграді

Під руками ворогів,

Але віри, ні народу

Відректися не хотів.

То за це тебе, наш князю,

Ввесь народ славить в піснях:

Хто за рідний народ гине.

Той живе й по ста віках! 

Copyright © Elektrotosha, 2010

Designed by ©