Окрім куренів, у Січі зводили церкву на честь святої Покрови. Поруч знаходилась паланка - будинок, де зберігалися військові клейноди, містилася канцелярія й чинився суд. Неподалік розміщалася пушкарня - неглибокий, але просторий льох, в якому тримали гармати, ручну зброю, кулі та інше військове спорядження. На Січі була і скарбниця, де зберігалися харчові припаси та військові гроші.

Кожний курінь мав назву, яка була пов'язана з ім'ям курінного отамана або містом України.

Вищим органом влади на Січі була спільна рада, яка вирішувала найважливіші питання. Кожного року 1 січня в Січі скликали раду, де брали участь усі козаки. Вони мали рівне право голосу.

На цій раді кожен курінь обирав собі курінного отамана на рік. Потім усі разом голосували за кошового отамана, військового суддю, писаря, осавула та інших старшин.

Козаки голосували вигуками, підкиданням шапок угору. Нерідко під час виборів виникали суперечки, траплялися й бійки. Цікаво, що рада збиралася навіть на вимогу рядового козака.

Кошовий отаман мав військову, адміністративну, судову, духовну владу, а у воєнний час був головнокомандувачем і мав необмежену владу.

На раді кошовому отаману вручали булаву як символ влади.

Булава складалася з дерев'яної або металевої ручки завдовжки 50-80 см. До неї кріпилась золота або срібна з позолотою куля (діаметром 10-15 см), яка була прикрашена коштовним камінням.

Влада кошового обмежувалася трьома умовами - звітом, часом і радою. Без скликання загальної ради Війська Запорозького кошовий отаман не міг ухвалювати важливих рішень без згоди всього товариства, інакше запорожці негайно збиралися на січовий майдан і всією громадою судили його за те, що порушив «козацькі звичаї». Якщо кошовий не міг виправдатися, то його скидали з посади, а були випадки, коли карали смертю.

Другими за значенням у Війську Запорозькому були військовий суддя, писар, скарбник, осавул, хорунжий, бунчужний.

Бунчужний зберігав бунчук, з яким супроводжував гетьмана під час походів. Крім цього, бунчужний виконував окремі доручення гетьмана, які стосувалися судових та дипломатичних справ.

Бунчук - символ влади. Це був дерев'яний держак з мідною або позолоченою кулею на кінці, до якої кріпилася прикраса з фарбованого кінського хвоста.

Скарбник відав скарбом товариства.

Осавул стежив за порядком і гідною поведінкою козаків у мирний час на Січі, а у воєнний - у таборі.

Січова корогва з одного боку мала зображення святого Архангела Михаїла, з іншого боку - хрест в оточенні небесних світил.

Хорунжий - прапороносець, керівник військового підрозділу. У мирний час зберігав корогви, тобто прапори.

Після запорозької військової старшини йшли курінні отамани, які мали стежити за постачанням продуктів і дров у свій курінь, зберігати гроші та майно в курінній скарбниці.

Військовий довбиш за допомогою литаврів (котлів) скликав козаків для воєнних походів, на воєнні ради, релігійні свята.

Військовий гарматник завідував усією артилерією і боєприпасами.

Військовий тлумач був перекладачем.

Військо Запорозьке не поділялось на піхоту, кінноту та флот. Козак, який мав коня, був вершником, а втративши його, - ставав пішим. Кожний січовик міг поратися біля гармат.

Якщо вирушали у морський похід, то і вершники, і піші сідали на чайки і ставали матросами.

Зброя запорожців була розмаїтою: шаблі, списи, пістолі, рушниці, мушкети, татарські ятагани та ножі. Мали те, що дістали у бою або спромоглися купити.

Хто не ходив у походи, - мав просту зброю. Ті, хто воював, нерідко добували собі коштовну зброю татарських воєначальників.

Мушкети й рушниці були також усі різні. В одного козака постріли сягали кроків на сто, в іншого - на триста.

Гармат запорожці самі не виготовляли, а користувалися тими, які відбивали у ворога.

Нерідко після воєнних походів на Січ привозили кілька десятків гармат.

Найдавніші гармати мали різноманіт­ні форми і розміри. Кожний ливарник, як правило, більше уваги звертав на зовнішній вигляд і розміри свого твору, ніж на практичну його мету.

Важливим поступом у будові гармат стало те, що по боках до них приладнували чопи. Тому гармати могли тривкіше і певніше лежати в ложах. З легкістю можна було змінювати їх напрям, піднімати вгору або навпаки - опускати.

Перші гармати були короткими, завдовжки 1 м, зате мали дуже широке дуло. Ядра були великими, робилися з каменя і обковувалися залізними обручами. Як правило, їх встановлювали на замкових мурах. Наприкінці XV ст. з'являються залізні ядра. Вони ще не були розривними, та їх поява була важливою, бо зменшився калібр гармат, зменшилася їх вага, артилерія стала рухливішою і меткішою. З'явилася можливість підвозити гармати на колесах на поле бою. Так виникали перші польові гармати.