Elektrotosha

Добру школу життя Мазепа пройшов при дворі польського короля Яна Казимира, куди був узятий як паж в числі кількох молодих козаків, яких король хотів виховувати в прихильній до Польщі атмосфері. Ян Казимир, побачивши здібності Мазепи, послав його навчатися до Європи. Іван удосконалював свою освіту у Франції, Німеччині, Італії та Голландії.

Навчання Мазепи в різних країнах дало йому можливість опанувати і вільно розмовляти російською, польською, латинською, французькою, італійською та турецькою мовами, а його ерудиція викликала захоплення у всіх,кому доводилось з ним спілкуватись. Як свідчив французький дипломат Жан Балюз, "...він дуже любить оздоблювати свою розмову латинськими цитатами, а щодо досконалого знання цієї мови, то може суперничати навіть з найкращими нашими отцями-єзуїтами. Його мова взагалі добірна й чепурна...". Вже в молоді роки Мазепа неодноразово виконував важливі доручення Яна Казимира, спрямовані на підтримку відносин Польщі з гетьманами України, зокрема з Іваном Виговським, Юрієм Хмельницьким, що свідчило про неабиякий розум і дипломатичний талант Мазепи. Недарма усі дослідники відзначають глибокий розум Івана Мазепи, його здатність глибоко розпізнавати характери, говорити мовою свого співрозмовника на будь-яку тему п одночасно залишатися нерозгаданим, розсудливим, хитрим. Крім того. Мазепа був блискучим оратором.

Наприкінці 1663 року, коли Польща знову намагалась захопити землі Лівобережної України, Іван Мазепа перебував у королівській дружині в складі польського війська. Він з болем у серці спостерігав руйнування сіл та містечок своєї рідної землі. Тому Мазепа залишив королівську службу і повернувся в батьківський маєток. Та спокійне життя не приваблювало майбутнього гетьмана, і він незабаром вступив до козацького війська і приєднався до гетьмана Правобережної України Петра Дорошенка.

Спочатку Мазепа займав посаду ротмістра, але Дорошенко, побачивши високий інтелект і дипломатичний талант Мазепи, призначив його генеральним писарем. І вже з цього часу Мазепа виступав посередником у переговорах з керівниками Туреччини, Польщі, Росії.

25 липня 1687 року о десятій годині ранку на Коломацькій раді (на річці Коломак) гетьманом Лівобережної України в присутності козацької старшини, московського князя Голіцина та ще деяких представників царського уряду було обрано генерального осавула Мазепу. На той нас йому було близько 50 років. На цій раді були підписані так знані Коломацькі статті, тобто договір між Україною і московським царем, як це робилось і раніше при обранні нового гетьмана. Цей договір передусім посилював владу царського уряду в Україні, затверджував усякі заборони, котрі обмежували самостійну політику України. Гетьману заборонялось мати зносини з чужоземними державами.

«Влада гетьмана фактично зводилась до поліцейських функцій - стежити, сприяти виконанню численних царських заборон».

Сприяючи обранню Мазепи гетьманом, московський уряд розраховував знайти у ньому вірного прислужника. Та сам гетьман думав дещо інакше.

Військова печатка Мазепи

Іван Мазепа ставши гетьманом, докладав зусиль, щоб підняти престиж і значення гетьманської влади. І він цього досягнув. Гетьман пороздавав вільні землі козацькій старшині й російським воєводам. Коли ж уже не залишилося вільних ґрунтів, Мазепа став роздавати й ті наділи, на яких мешкали селяни, до того вони ставали кріпаками. Російський уряд охоче затверджував такий розподіл земель та поневолення українського селянства, бо це наближало лад Гетьманщини до устрою Великороси. Крім того, така політика сіяла розбрат між українською старшиною й простим людом.

З часом, коли вже селянські землі були поділені між старшиною, дійшла черга й до запорозьких володінь.

У 1688 році російський уряд, за умовою з Мазепою, вирішив збудувати біля річки Самари, на північному її березі, Новобогородську фортецю. Ця територія з віковічними самарськими лісами й пасіками ще з давніх-давен належала запорожцям, тому спорудження фортеці викликало незадоволення п обурення січовиків. І вони стали сприймати Мазепу як ворога та зрадника.

Спрямовуючи свою діяльність на зміцнення гетьманської влади, стабілізацію політичного та економічного життя,  Мазепа таємно виношував ідею незалежної самостійної України, при цьому вірно служив царському урядові. Звичайно, така політика була незрозумілою не тільки селянам, а навіть міщанам та заможним козакам, які вже косо дивилися на гетьмана.

У1689 році, коли Мазепа якраз знаходився у Москві, там відбувся двірцевий переворот. Владу захопив молодий Петро І, і заступник Мазепи князь Голіцин був заарештований і засланий на далеку північ,Іван Мазепа опинився у непевному політичному становищі. Та і в цій ситуації він спромігся зустрітися з новим царем, заслужити його лоску і прихильність.

Уроджені державні здібності, дипломатичний хист і надзвичайно гнучка політика допомогли гетьману не тільки довгий час утримуватися при владі, а й значною мірою проводити свою політику.

Іван Мазепа був чудовим знавцем літератури і власником найкращої в ті часи в Україні бібліотеки, яка розташовувалась у розкішному Ватуринському палаці. Тут знаходились ліпші видання багатьма мовами в дорогоцінних оправах та багатоілюстравані старовинні рукописи.

Як високоосвічена людина, Мазепа дбав про розвиток науки й культури, надавав матеріальну допомогу Києво-Могилянському колегіуму, який пізні ще було перетворено на академію.

На свої кошти Мазепа будував церкви, монастирі, школи, шпиталі, бурси в багатьох містах Гетьманщини. Крім цього, він дарував маєтності монастирям.

Дуже швидко Мазепа став користуватися повагою молодого царя. Взаємини цих різних за становищем і віком, характерами людей були сповнені гармонії та взаємопідтримки.

У 1700 році цар Петро І розпочав війну зі шведами й наказав запорожцям йти разом з козаками Мазепи в Лівонію. Більшість запорожців знехтувала наказом царя та гетьмана, а решта січовиків хоч відкрито і не відмовилась воювати, та майже не брала участі у бойових діях.

Січовики, які повернулися з війни зі шведами, розповідали на Січі, що російські військові люди знущались над січовиками і з презирством на них дивились.

Мазепа ж, укріпившись у думці, що під зверхністю Росії Україна ніколи не стане самостійною державою, через посередників таємно починає переговори зі шведським королем Карлом XII. Про ці відносини, крім короля та Мазепи, знали тільки генеральний писар П.Орлик і прем'єр-міністр Карла XII Піпер.

І коли шведське військо увійшло у Новгород-Сіверський, щоб перезимувати в Україні, Мазепа із козацькою старшиною та з невеликим військом вирушили до резиденції шведського короля.

8 листопада 1708 року Карл ХІІ в урочистій обстановці дав королівське слово, що не складе зброї, поки не забезпечать Україні незалежність. І вже через кілька днів об'єднані війська вирушили до Батурина. Та про цей виступ дізналися москалі, і князь Меншиков з військом першим підійшов до Батурина й почав штурм. Мешканці завзято обороняли місто, та цим тільки розлютили Меншикова.

Невідомо, чим закінчилась би осада міста, якби не зрада одного з козацьких старшин. Серед ночі полковник І.Ніс перейшов на бік Меншикова і показав таємний пролаз у місто.

Не гаючи часу, російське військо під покровом ночі захопило місто і люто помстилося його мешканцям.

Коли місто було захоплено, Меншиков звелів вирізати весь люд до ноги й, загарбавши Мазепині скарби та усіляке добро, спалив місто і вщент зруйнував його.

А в городі у Батурині

Мужиків та жінок

Упень сікли та рубали.

Церкви палили, святії ікони

Ногами топтали.

Військо Запорозьке, діставши звістку про те, що Мазепа приєднався до шведського короля і виступає проти москалів, дуже здивувалось, бо завжди вважало гетьмана за зрадника українського народу і найбільшого свого ворога. Проте мрія оборони незалежності Запорожжя й усієї України від загарбників підштовхнула запорожців забути свою зневагу до Мазепи і приєднатися до об'єднаного шведсько-українського війська.

Петро І був дуже здивований діями Мазепи. Для царя це було справжнє потрясіння. Петро Олексійович став робити все можливе, щоб підірвати престиж гетьмана і відвернути від нього народні маси. Цар закликав запорожців та весь український народ залишатися вірним йому.

Петро І у свою чергу не хотів втрачати підтримку завзятих запорозьких козаків і послав на Січ стольників з коштовними дарунками і грошима, а саме: кошовому Гордієнкові - 500 червінців; старшині - 2000 червінців; на козаків - 12 000 червінців. Тільки ніякі дарунки не могли прихилити січовиків на бік москалів, і на козацькій раді вони майже одностайно проголосували:

— З Мазепою!

Більша частина козаків на чолі з Гордієнком поспішили на допомогу Мазепі. Дізнавшись про рішення запорожців, розлютований цар наказав зруйнувати Січ.

Полтавська битва

В Україні тим часом справи складалися не на користь шведам та Мазепі, бо український гетьман не мав впливу на простий люд. Усі знали Мазепу не як їх оборонця, а як гнобителя і щирого прихильника москалів. Навіть козацька старшина, яка спершу погодилась перейти на бік шведів, згодом, побачивши, що Україна залюднена російським військом, почала залишати Мазепу і приєднуватись до москалів.

Гордієнко вмовив шведського короля взяти Полтаву, що стояла на шляху до Запорожжя. Осада міста тривала майже два місяці — з 30 квітня до 27 червня 1709 року.

Цар Петро І спромігся виграти час і підготуватися до головного бою.

27 червня на світанку шведський король зважився всією силою штурмувати російську армію, але доля відсахнулась від нього ще кілька днів тому, коли його було важко поранено в ногу.

Шведський король керував військом, лежачи на ношах, у важкому стані. Запеклий бій тривав 2 дні. Нарешті, царське військо розбило шведів, які змушені були швидко відступати до Дніпра і рятуватись у турецьких землях.

Запорожці добре знали всі шляхи, перевози і броди, тому допомагали Карлу XII врятуватися від полону.

Успішні дії російського царя проти шведів, зруйнування царськими військами Запорозької Січі і повна поразка шведського війська під Полтавою перекреслили всі плани і сподівання Мазепи. Разом з Карлом XII, його генералами та решткою козаків Мазепа змушений був тікати у турецькі володіння.

У серпні вони прибули до Бендер.

Петра І неодноразово звертався до турецьких правителів видати Мазепу. Щоправда, турка залишились вірними заповітові свого Корану - не видавати втікачів, які шукають у них охорони.

Мазепа два місяці прожив у своєму домі у Варниці (передмістя Бендер), та моральні й фізичні напруження, невдачі, провал планів та задумів остаточно підірвали здоров'я старого гетьмана. Він поволі згасав.

2 жовтня 1709 року гетьман Іван Мазепа помер, П.Орлик вийшов до численної маси народу, що зібралась у дворі, і сповістив:

- Панове козаки, ясновельможний пав гетьман Іван Мазепа помер.

Поховання гетьмана було пишним та урочистим. Труну, вкриту малиновим оксамитом із золотим шиттям везли на возі шестеро білих коней. В останню путь гетьмана супроводжували рядові козаки, старшина, Карл XII, представники султана і молдавські господарі.

Copyright © Elektrotosha, 2010

Designed by ©